Cвіточ України
Повернення Шевченка в столицю гаряче вітали всі, хто тільки знав його значення й долю. Не лише друзі - малороси й численні великороси, які шанували його талант, а й письменники та художники й взагалі молодь поспішали привселюдно виявити Шевченкові своє співчуття й повагу.
Останні роки життя
(1857 - 1861)
Невсипуче горе не зломило його, він зостався людиною з чистим серцем, він був людиною в повному розумінні цього слова. Поет, громадянин, живописець, гравер, співець, - він скрізь ішов чесно й розумно.
Л. Жемчужников
Що мені в світі робити! Я одурію на чужині та на самотині…
І примиренному присняться
І люде добрі, і любов,
І все добро, і встане вранці
Веселий, і забуде знов
Свою недолю; і в недолі
Пізнає рай, пізнає волю
І всетворящую любов.
Т. Шевченко
Блукав я по світу чимало,
Носив і свиту, і жупан:
На що вже лихо за Уралом
Отим киргизам: от же й там
Їй же Богу лучче жити,
Ніж нам на Вкраїні…
Т.Шевченко
Довге й тяжке повернення з неволі. Куди повертатися!? Домівка - горище Академії Мистецтв. Остання подорож на Україну (1859 р.), хвороба, нездійсненна мрія про хатиночку понад Дніпром...
Якось недавно довелось
Мені заїхатьна Вкраїну.
І я, заплакавши, назад
Поїхав знов на чужину
Т.Шевченко
Холоне серце, як згадаю,
Що не в Украйні поховають!....
Т.Шевченко
… я так мало, небагато
Благав у Бога: тільки хату,
Одну хатиночку в гаю,
Та дві тополі біля неї,
Та безталанную мою,
Мою Оксаночку.
Т.Шевченко
Минули літа молодії,
Холодним вітром од надії
Уже повіяло…Зима…
Сиди один в холодній хаті…
Нема з ким тихо розмовляти,
Ані порадитись…Нема!
Анікогісінько нема….
Т.Шевченко