Кинувши  загальним поглядом на увесь дитинний вік Т. Шевченка, не можна нам не перейнятися глибоким вражінням і сумною думкою! Ледви чи можна вказати якогось іншого ще великого поета, щоб у його був такий сумний, безрадісний, так скорботно охмарений вік дитинний, який був у нашого генія слова. Крепацька неволя вкупі з великими злиднями, сирітство, сварка, бійка, тяжке й несправедливе катування; пекло в родині й у хаті ... брудна сорочка, дірява свитина; ноги босі… Голодовання  й різки в дяка у школі, носіння відрами води на гору… Усе, що приголомшує людей, що знищує, нівечить у людей поривання до світла, до добра, до любові чоловіка яко брата; усе, що тушить, заливає святий  огонь вищого дару, - усе оце немов навмисне згуртувалося в одну густу, аж темну, хмару й впало на Тараса під час найліпшої доби віку людського, під час його віку дитинного.

… Вплив блакитного, зорями мережаного неба та срібловидного місяця; чарівна краса навкруги: сад, долина, байрак, гори, став – от хто разом з Псалтирем та з народною піснею були батьками, що зростили Тарасів дух!

Не можна не дивуватися потужній силі організму, що, винісши на собі стільки лиха тяжкого, зберіг в собі свіже почуття й до краси природи, й до життя народного. З сього знати, яка то глибочезна криниця любові й гуманності була в серці Тараса Шевченка!

        О.Кониський //Тарас Шевченко – Грушівський // Хроніка його життя